top of page
Хто, як не ми?

Проект профінансовано коштом

  «Хто, як не ми?» - проект під такою назвою реалізували учні ОЗНВК «Колківська ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей» спільно з учнями та випускниками ліцею ім.С.Сташица, що у м.Зґеж та гімназії в Щавіні (Польща). Фінансування у розмірі 24 002,80 євро отримали, здобувши перемогу у конкурсі, який проводила Польсько-Українська Рада обміну молоддю. Бенефіціантом виступило Товариство випускників гімназії і ліцею ім.С.Сташица. У рамках проекту відбулося дві зустрічі: на території України (23-31 серпня) та Польщі (13-20 жовтня).

  Тридцять шість молодих людей з обох країн разом зі своїми наставниками висловили переконання, що зміни у суспільстві варто починати із себе. Хто, як не ми? – маємо подати приклад толерантного ставлення до представників інших народів, культур, людей із поглядами, відмінними від наших, намагатися змінити на краще навколишню дійсність, вчитися взаємодіяти та досягати згоди. У суспільстві все ще актуальною є проблема адаптації –  прийняття у колектив «новачків», які змінили місце проживання, упереджене ставлення до «чужинців», стереотипи у поведінці. Учасники проекту взяли за мету розробити низку занять, що сприяють інтеграції, та поділитися здобутим досвідом з місцевими громадами, зорганізувавши Фестиваль «Відрізняємося? Це чудово!».

  Та спочатку слід було налагодити взаємодію у своїй польсько-українській групі. Хоча були перестороги «Як мене сприймуть інші?», «Чи зможемо порозумітися, бо розмовляємо різними мовами?», «Чи не буде поведінка партнерів зверхньою?», та всі побоювання швидко розсіялися, адже кожен намагався внести свою частку у спільну справу. Виявилося, що відмінності не перешкоджають спілкуванню, а дають поштовх до розвитку взаємин у групі. Молоді люди зазначили, що мають чому повчитися один в одного.

  Хорошій атмосфері сприяли і місця проведення проекту: відпочинковий комплекс на березі мальовничого озера Світязь в Україні та навчально-відпочинковий осередок «Мазовше» в Центральній Польщі. Перебування у смт Колки та м.Зґеж дало можливість познайомитися зі щоденним життям українців та поляків, погостювати у партнерських навчальних закладах, відвідати історичні місця та цікаві туристичні об’єкти. Незабутньою для українських школярів  стала поїздка до столиці Польщі Варшави, затишними вуличками та сучасною музейною експозицією вразив Плоцьк, з історією ткачів познайомилися в старій частині Зґежу та Лодзі. Польську молодь зацікавила гра-квест, проведена у Старому місті Луцька, майстер-клас із бойового гопаку в музеї села в Рокинях, святкування Дня Незалежності України у Шацьку.

  Спільні ігри, заняття рукоділлям, серйозні розмови про історичне минуле, традиції та сучасну культуру обох народів допомагали учасникам знаходити схоже й відмінне у житті країн-сусідів, сприяли побудові стосунків на засадах відкритості та рівноправ’я. Здобуті знання та навички взаємодії молоді люди мали нагоду використати на практиці, адже спільно підготували та провели Фестиваль хороших ідей для інтеграції «Відрізняємося? Це чудово!», куди запросили власні родини, учнів шкіл, педагогів, представників влади та громадськості. Гості Фестивалю не лише знайомилися з результатами проекту, а й самі стали учасниками різноманітних конкурсів, ігор, вікторин, мали нагоду поласувати традиційними стравами польської кухні та пригоститися українськими ласощами, отримати на згадку сувенір ручної роботи із логотипом проекту «Хто, як не ми?». Усіх захопила атмосфера свята та взаєморозуміння, яка панувала на Фестивалі. Гості були вражені злагодженістю дій та запальною енергією, що спонукала до приязного відкритого спілкування.

  Підводячи підсумки, учасники зазначили, що завдяки проекту змогли подолати мовний бар’єр, позбутися власних упереджень, змінити стереотипне мислення на більш сучасні уявлення про стосунки між людьми. Та найголовніше – змогли відчути, чим є спільнота, зрозуміли, що почуття ненависті та нетолерантності неприйнятні. Люди, з якими пощастило працювати, виявилися настільки креативними та дружелюбними, що висловили переконання – попереду ще не одна спільна справа, а натхнення та ідеї для нових проектів уже є!

partn.png
Лого_повний розмір.jpg

Щоденник проекту

Україна, с.Світязь - смт Колки

23.08.2018 r.

  Завдяки щасливому збігу обставин обидві групи зустрілися на перехресті  міжнародної траси поблизу Любомля, неподалік від Шацького національного природного парку. Про це не були домовлені, але польським  учасникам вдалося швидко перетнути кордон та доїхати до 15 години. Український автобус став провідником до місця перебування у с.Світязь.

  Перед ворітьми готельного комплексу «Боброва хата» наступила радісна зустріч , тим паче, що частина учасників були знайомі з попереднього спільно реалізованого проекту. Після поселення, огляду території  та вечері зі смачними варениками  почали виконання програми проекту. Скориставшись з хорошої погоди, обрали місце над мальовничим озером Світязь. Втомлені подорожжю всі з приємністю занурилися у прозорі хвилі на фоні заходу сонця.

Після купання наступило перше знайомство у  двох колах. Кожен записав на бейджі своє ім’я рідною мовою та за допомогою інших учасників мовою партнера. Лідери груп (три пари з двох країн) витягували зі спеціально приготовлених торбинок бейджі з іменами учасників. Так утворилися наші три робочі групи. Першим завданням для них став аналіз і опрацювання результатів вступних анкет, заповнених учасниками по дорозі до місця призначення.

24.08.2018 r.

  Сьогодні святкуємо День Незалежності України! Ми вирішили провести цей день у Шацьку. До обіду брали участь у святкових заходах такого важливого для українців дня. Польські учасники висловили враження, що почувалися вони, як під час народних свят у своїй країні, наприклад, святі обжинків чи «Суботці» неподалік Згежа: столи із стравами національної кухні, усі в народних костюмах або святковому вбранні. Після традиційних промов та нагородження видатних жителів Шацька розпочалися виступи солістів, дитячих та народних колективів , фестиваль мистецтва усім дуже припав до душі. Нас чекав ще один сюрприз – на завершення концерту ведуча одного з колективів запросила усю нашу польсько-українську групу на сцену і запропонувала спільно виконати пісню «Соколи». Ми почувалися гордими, висловили усім найщиріші вітання і намагалися виконати свою місію якнайкраще. Так відбулася перша презентація нашого проекту!

Спека не  спадає, а тому післяобідній час ми провели з інтеграційними іграми біля озера: на пляжі, у воді, на волейбольному майданчику.

  Після вечері настрій був святково-поважний, а потім святково-радісний. Спершу на ближній галявині вели серйозну розмову на тему значення Дня Незалежності для наших народів – це була для всіх дуже важлива і повчальна мить.

  Як свято, то треба радіти, отже решту вечора ми провели із танцями на галявині. Спершу пригадали нашу «бельгійку», потім спільно навчалися народних танців «Ойра» і  «Клепак». Наш настрій і задоволення від сьогоднішнього дня були на «12+».

25.08.2018 r.

  Від самого ранку наш настрій був, як і погода – дещо похмурий. Криза третього дня… але ми не піддалися і, не зважаючи на хмарне небо, пішли до озера  зі своїми карематами. Вирішили познайомитися ще ближче, бо пам’ятали не всі імена учасників. Провели кілька ігор в колі, називаючи один одного по імені. Найефективнішим вияв илося додавати до імені учасника прикметник, що починається на ту саму літеру – наприклад, авангардовий Антек, емпантійна Еліза, спритний Саша тощо. Повторення 40 імен разом з характеристикою доставило багато радості і вимагало хорошої пам’яті! Але ми впоралися. Ігри  на пляжі закінчилися пригадуванням і продовженням вивчення вчорашніх танцювальних вправ.

  Після обіду відкрили ми нові переваги перебування на Світязі. Виявилося, що місцева «блакитна глина» , видобута з дна озера, має лікувальні та косметичні властивості. Наразі сміливців не було багато, але деякі скористалися з нагоди нанести маски та аплікації. Перевіримо їх ефективність. Також ми розпочали наші вправи з рукоділля – двоє учасників  навчали інших плести із кольорових ниток муліне браслети на руку, так звані «мексиканки». Це не було таким легким, як здавалося на початку, але багатьом з нас припало до душі.

  Увечері відбулися групові заняття із підготовки до нашого фестивалю в м.Згеж, які також сприяли активному спілкуванню. Спочатку, використовуючи методику «Ворожка» дізналися  більше про свої риси характеру та зацікавлення. Це був хороший вступ до спільної роботи над вибором 3 серйозних вправ на фестиваль (від кожної групи). Кожен з нас мав домашнє завдання приготувати пропозиції, а тепер ми узгоднювали, які з них найбільш цікаві та ефективні. Обговорили також  форму проведення фестивалю  та логотип нашого проекту. День скінчили спільною забавою, яка якось «закрутилася» сама…

26.08.2018 r.

  Сьогоднішній день був дуже плідним. До обіду скористалися останніми митями хорошої погоди і теплої, хоча й не сонячної аури, і спільно провели час біля озера. Частина групи (хто терплячий) плели «мексиканки», а  інші шукали більш ефективних та швидких способів виготовлення  браслетів. Так створили ми нову модель – браслет на зразок косички чи плетінки. Виявилося, що таку прикрасу можна виготовити за 15 хвилин  ще й активно співпрацюючи при цьому – бо найкраще плести в чотири руки! Відразу багато охочих зайнялися цією справою. В перервах використовували руханки, які групи запропонували на вечірніх заняттях попереднього дня. Таким чином ще й обирали ті з них, які хочемо використати під час Фестивалю.

  Після обіду стало дуже холодно, а тому змушені були працювати у тісному приміщенні (до цього часу усі заняття відбувалися на свіжому повітрі). Ми обговорювали різні методи проведення занять на серйозні теми, які хочемо презентувати іншим. Проведені вправи стосувалися стереотипів та упереджень (кого оберемо для поїздки в одному  купе поїзда?).  Вони стали  вступом до ток-шоу, яке проводив Кріс – американський волонтер, що протягом 2 років працює у Колках. Спочатку  він розповів про свою роботу та контакти з іншими культурами (був волонтером у Камеруні), потім про свої враження від України та Польщі (брав участь у попередньому проекті в Польщі). Учасники задавали йому багато запитань і з‘ясувалося, що підняли проблеми, на які не звертали уваги раніше. Виникло також чимало кумедних ситуацій. Щодо серйозних справ – торкнулися ми проблеми міграції. У нашій групі є учні, що прибули зі східної України, а також з російського Санкт-Петербургу.  Вони розповідали про свої враження та переживання, пов’язані з переселенням, адаптацією в новому середовищі, а також про те, як нещодавно відвідали ті місця. Їх розповіді були для нас дуже цікавими і повчальними.

  Увечері обговорювали два питання: створення логотипу проекту та наступні пропозиції щодо «менш серйозних» вправ, квестів, ігор  та конкурсної програми на Фестиваль. Усе відбувалося у великих кімнатах та холах нашого готельного комплексу, бо погода зовсім зіпсувалася – стало холодно, вітряно, задощило…  Літо уже відлетіло? Ніщо не може нас знищити – панує тут ГАРЯЧА АТМОСФЕРА!

27.08.2018 r.

  Відразу після сніданку на корковій дошці ми вивісили проекти нашого логотипу. Кожен з нас голосував за той, який сподобався найбільше. Майже одноголосно  обрали малюнок дерева, коренями якого були символи польсько-української інтеграції. Після цього дівчата запропонували навчитися танцювати ще один танець «В моєму подвір’ячку» - важко вибрати, який танець нам підходить найбільше. Напевно, ми просто любимо такі танцювально-музичні  ігри.

  Після доброго розігріву (погода і надалі холодна) під час занять рукоділлям ми виготовляли барвисті браслети з ниток муліне, кольорових стрічок (супер! – швидко і ефектно), а також з кольорового бісеру – це вже праця для терплячих, але результат її чудовий! Під час спільної роботи було багато цікавих розмов та сміху. До обіду займалися ми виготовленням  такої «продукції» , аж час повернув до вечора. Тим часом наші комп’ютерники взялися до «обробки» проекту і створили НАШ ЛОГОТИП – всі були в захваті від чудового результату їхньої праці.

  Після обіду зустрілися лідери груп, щоб узгодити остаточно план фестивалю. План був представлений усій групі з проханням зголошуватися, хто який елемент занять бажає проводити. Ми не мусили довго  чекати, бо ще під час озвучування знайшлося чимало бажаючих. Нам залишилося детально опрацювати тексти та дібрати матеріали, що і стало наступним завданням на сьогоднішній вечір. Ми працювали в групах, а потім на аркушах записали свої зауваження щодо проведення фестивалю і прикріпили до нашої «інформаційної стіни».

28.08.2018 r.

  Зранку ми проводили репетиції вправ, які збираємося презентувати під час фестивалю. Майже в кожному завданні  знайшли недоліки, що потребують доопрацювання. Спільно грали у рухливі й танцювальні ігри і, як зазвичай, сперечалися, які з них взяти на фестиваль – наразі на жодній не можемо зупинитися, до того ж з’являються нові ідеї…

Після обіду готувалися до переїзду до Колок, де будемо продовжувати реалізацію проекту. Дорога тривала близько 2,5 годин, отже ми мали достатньо часу для розмов та спільних пісень, що принесло усім багато радості. Після поселення у пришкільному інтернаті пішли на прогулянку, щоб ознайомитися із селищем. Колківчани робили короткі оповіді про найважливіші місця, а також знайомили з історією.

  Після вечері оглянули школу і вирішили трохи порозмовляти про системи навчання в Польщі та Україні, про структуру навчального року, канікули, свята, перерви. Також за допомогою проектора переглянули «упущені» презентації про День Незалежності Польщі – порівняли, як відзначають таке свято в обох країнах, бо ми мали нагоду бути присутніми на святкуванні в Шацьку. Вечір, як зазвичай, закінчився спільним співом та улюбленими танцями – цього разу на шкільному подвір’ї Колківського ОЗНВК.

29.08.2018 r.
  Відразу після сніданку ми поїхали до скансену в с.Рокині (близько 50 км під Колок). Виявилося, що працівники музею історії сільського господарства в Рокинях мають родичів у Згежі, а наша екскурсовод добре розмовляє польською мовою. З великим інтересом ми оглянули понад столітні господарські будівлі та будинки, в яких добре збереглися інтер’єри. Цікавими виявилися розповіді про життя та традиції українського суспільства, що в ті часи жило як одна велика родина. Ми з’ясували, що багато звичаїв схожі із польськими, але є й такі, що відрізняються.  Після екскурсії свої показові виступи представили нам учні школи бойового гопака «Герць» з м.Луцька.  Також відбувся майстер-клас, під час якого ми пробували осягнути основи давнього українського мистецтва бою. Але краще хочемо танцювати, ніж воювати. Тому вирішили навчити хлопців нашого танцю «клеп-снеп» - вони з радістю погодилися.

  Після обіду в Луцьку учасники української групи організували квест, який мав на меті ознайомити з пам’ятками архітектури та історії обласного центру Волині. Зробили це дуже цікаво, отже провели час, поєднуючи приємне з корисним. Під час спільної прогулянки розмовляли про речі, близькі всім учасникам – як люблять проводити час молоді люди, які місця полюбляють відвідувати луцькі студенти (а такі є в нашій групі). Так можна було виявити наші спільні інтереси та захоплення.

На вечерю повернулися до Колок і в групах намагалися доопрацювати визначені нами фрагменти  великої репетиції фестивалю, яка відбудеться завтра в школі перед громадськістю Колок. Також підготували необхідний для вправ «реквізит», мультимедійну презентацію із фотографіями з нашого проекту, емблеми, плакати – ще дещо треба зробити, а часу дуже мало…

30.08.2018 r.

  Із самого ранку нами заволоділа легка паніка – це ще не зроблене, того ще нема… До того ж від 11.00 до 15.00 проводилося планове відключення електроенергії у зв’язку із ремонтом ліній електропередач. Наче б усі змовилися протии нас! Замість того, щоб видрукувати на принтері плакати на фестиваль,  писали їх від руки кольоровими маркерами, замість того, щоб виготовити шаблони літер, вирізали їх, як уміли. Дівчата шили польський прапор, бо не взяли його з Польщі. Як буває часто, ідеї приходять в останній момент і щось вимагало доопрацювання.

  Репетиція фестивалю була оголошена на 17.00 год. Українські учасники запросили свої родини, знайомих, однокласників, друзів. Наших гостей було не дуже багато, але ми щиро раді, що вони вшанували нас своєю присутністю. Приготували ми також частування – учасники з України принесли з дому різні страви та консервацію, польською молоддю були куплені фрукти та солодощі.

Наші гості охоче пристали на пропозицію залучення до фестивалю, брали участь у вправах, наших танцях та рухливих іграх.  Вони виявляли свою щиру прихильність, від чого ми почувалися вільно і спільна забава була винятково дружелюбна та радісна. Виявили ми ще багато недопрацювань –  бо це була генеральна репетиція. Не зважаючи на це, гості проявили багато ентузіазму і задоволення від зустрічі з нашою групою.

  На закінчення ми переглянули фотографії з реалізації нашого проекту – було багато сміху та веселощів. Польські учасники отримали сувеніри на згадку про Україну. Після спільної вечері розваги продовжилися на свіжому повітрі перед інтернатом . Погода та настрій сприяли, важко було закінчити зустріч – це наш останній спільний вечір на Україні. Шкода буде завтра розлучатися.

31.08.2018 r.

  Після сніданку вся група зібралася в залі, щоб узгодити розподіл завдань на час між зустрічами (звіт, документація, презентація проекту), а також, щоб почути висновки учасників з першої частини проекту. Кожен з нас не тільки ділився враженнями, а й був зобов’язаний внести пропозиції можливих змін або доопрацювання елементів фестивалю.

Нас втішає надія на близьку зустріч через неповних 2 місяці і можливість спілкування за допомогою інтернету – тепер світ не є великим для нас!

 

Польща, Сочевка - Зґеж

13.10.2018 r.

  З великим нетерпінням чекали ми зустрічі. Виявилося, що українські дівчата рахували не лише дні, але і години до приїзду до Польщі… До того часу спілкувалися на ФБ, а зараз знову зустрінемося в реалі. Українська група їхала досить довго, але чудова погода компенсувала труднощі подорожі та чекання на кордоні. Золота осінь та барвисті кольори природи зачаровували. Усі розмови точилися довкола близької зустрічі та інтересу до дальшого перебігу проекту.

  Близько 17 години обидві групи зустрілися на подвір’ї ліцею ім.С.Сташица в м.Згеж. Миті зустрічі були повні емоцій, обіймів та сліз радості в очах. Українська група перепакувала свої валізи до польського автобуса і вже разом ми рушили до нашого першого місця реалізації проекту – Сочевки. По дорозі ми почувалися так, наче б зовсім і не розставалися. Відразу всі гуртом почали співати наші улюблені пісні та обговорювати події, що відбулися за час розлуки.

  Після вечері ми зустрілися усією групою в конференц-залі – хотіли під час занять «серйозно» поговорити про мету зустрічі, але це нам не дуже вдалося… Не зважаючи на втому після подорожі, ми були повні енергії. Врешті у вільній та веселій атмосфері ми досягли мети – до «магічних торбинок» вдалося зібрати думки учасників щодо нашого результату – фестивалю. В одну торбинку складали «проблеми»: чого ще не вмію, що мушу допрацювати, з чим не можу впоратися, а в другу – роздуми щодо можливостей вдосконалення програми фестивалю.

14.10.2018 r.

  День ми розпочали від підбиття підсумків вчорашнього дня, бо радісний настрій довгоочікуваної зустрічі не сприяв серйозним розмовам. Група, що займалася підведенням підсумків, проаналізувала вміст «магічних торбинок». Коли йшлося про підготовку до фестивалю, то багато голосів було за те, що вже усе готове, але ті, хто підійшов до питання більш критично, розуміють необхідність постійних репетицій – тренуватися, тренуватися і ще раз тренуватися! Так і зробимо. Якщо мова йде про вдосконалення програми фестивалю, то також отримали кілька цінних порад, які відразу врахували у сценарії. Найкраще, очевидно, нам вдаються усі танцювальні номери, які з приємністю постійно повторюємо.

  Після обіду розпочали заняття з «розпису тканин», на які усі чекали з радістю, але і недовірою також. Ми вимріяли цю роботу, як і погоду! На території відпочинково-навчального комлексу є також «літня» кухня, в якій чоловіча група «кочегарів» розпалила вогонь під наші каструлі до фарбування. Ми розділилися на групи – перша розпочала приготування футболок (раніше замочених) до фарбування у гарячій воді. Кожен свою футболку згортав та зв’язував мотузками різними способами, шприцами вколювали фарбу у складку – кожен мав свій задум. Підготовлені «шедеври» вкладали у каструлі з барвниками.  Друга група в той час займалася виготовленням чергових сувенірів для гостей фестивалю – брелоків «чоловічки» з мотузочків кольорів польського та українського прапорів. Третя група вивчала пісню «Гей, соколи», яка спонтанно увійшла до програми фестивалю, бо українці дуже хотіли навчитися співати її польською мовою. Звичайно, цікавість брала гору – всі приходили підглянути, як фарбуються наші футболки.

  Після обіду відбулася зміна – та група, яка раніше фарбувала футболки, тепер робила брелоки, а решта учили «Гей, соколи» і працювали над своїми елементами до фестивалю. Ефекти фарбування перевершили найсміливіші наші очікування – усі були здивовані різноманіттям та колористикою, яка вийшла у нас випадково. Ми цей ефект назвали хаотичною абстракцією. Радості було понад міру!

Увечері повернулися до фестивалю – провели генеральну репетицію з коментарями до кожного виступу і поправками, які були запропоновані у «чарівних мішечках». Врешті починає «вимальовуватись» загальна картина і бачимо, що наш захід набуває свого колориту – так, як і наші футболки… Знову від радості було танцювально і дискотечно.

15.10.2018 r.

  Сьогодні раненько ми поїхали до Варшави – бути в Польщі і не побачити столицю, то було б не дуже добре. Польські учні приготували розвагу – прогулянку по старому місту із завданнями для груп. Одним із них було описати, що найбільше сподобалося, або на що звернув найбільшу увагу. Найчастіше відповіддю на запитання: що найбільше сподобалося, було – все! Це, звичайно, приємно, але проаналізувавши відповіді, зробили такі висновки: сподобалася дружелюбна атмосфера на вулицях, щирі усмішки перехожих та характерна забудова Варшави – схожа до Львова. Зацікавила також розповідь про Малих героїв варшавського повстання та пам’ятник дітям-героям у Старому місті, виступи вуличних музикантів, аніматори та танцюристи також справили враження. Фотографії, зроблені під час квесту, будуть найкращою пам’яткою для усіх нас.

  Після обіду ми вирушили до королівського парку «Лазєнки» - таким був головний вибір найкращих місць для прогулянки Варшавою. Цей чарівний парк у центрі великого міста є винятковим місцем – тим паче, що погода увесь час є як би лише для нас – продовження чудового літа, але з барвами золотої осені. Чимало гарних вражень ми отримали, оглядаючи пам’ятні місця в казковому вбранні кольорового листя.

  Після повернення до Сочевки ми організували фотоперегляд – знову пережили всю нашу історію зустрічі в Україні і в Польщі. При цьому вибирали найкращі фотографії, які презентують наші думки і заняття під час реалізації проекту. Готуємо їх на виставку до фестивалю. Підбирали також слова-хештеги, які відображають нас і наші цілі, мету, якої вже досягли. То були для нас приємні миті – спогади про щасливі дні, проведені в Україні, та радість від того, що ми знову разом.

16.10.2018 r.

  Нас привітав черговий сонячний ранок, і ми з приємністю вийшли після сніданку на прогулянку. По-перше, щоб побачити, який мають вигляд наші висохлі кольорові «хіпійки», а по-друге, попрощатися з мальовничими куточками, озером та лісом, які в осінньому сценарії виглядали неповторно. На той час ми ще не знали, що протягом дня чекає нас немало приємних естетичних відкриттів. Черговим став огляд наших висохлих пофарбованих шедеврів – важко було вибрати найкращу футболку – кожна інша і кожна чудова.

  Після прогулянки ми знову зустрілися на репетиції. Як зазвичай, кожному здавалося, що вже все добре підготовлене, але виявлялося, що є ще чимало серйозних моментів до обговорення. Важливо, що кожного разу виходить краще.

  Після обіду поїхали до сусіднього Плоцька – в нагороду за те, що нам вдалося так вправно впоратися з найважчим елементом – фарбуванням футболок. Ми планували, що доведеться витратити два дні, а виявилося значно швидше. В Плоцьку – дві причини для захоплення: спочатку Музей сецесії, неповторні декорації приміщень, меблі, столові сервізи, картини, вітражі, біжутерія. Всі ми раптом опинилися в чудовій епосі… А пізніше чергове диво – мальовничий вигляд на Віслу у променях вечірнього сонця, нам не хотілося відходити. Багато з нас зазначили, що тут, в Плоцьку, хотіли б поселитися і жити.

  Увечері знову зустріч під назвою «фестиваль». Цього разу з індивідуальними консультаціями кожної групи, що готує елементи фестивалю, уточнення запитань до публіки, завдань до конкурсів, обговорення вправ. Доопрацювали ми також музичне оформлення, бо виявилося, що в окремих місцях слід було внести зміни.

17.10.2018 r.

  Знову чудова погода – аж важко повірити, що минула вже половина жовтня – це, напевно, так для нас. Вранці ми поїхали до чергового цікавого місця – скансену: музею села в Маржицах недалеко від Ловіца. Вчора ми знайомилися з прекрасними будинками в місті, а сьогодні – сільські хати, оздоблені в народному стилі. Ми порівнювали, чим будівлі відрізняються одна від одної, що було схоже в побуті та архітектурі Польщі та України – бо подібний скансен ми відвідали в с.Рокині біля Луцька. Усім дуже подобалися ловицькі візерунки і оздоблення. Ми стали учасниками двох майстер-класів – ловицької витинанки і виготовлення квітів з гофрованого кольорового паперу. Наші вироби згодяться для оздоблення столів під час фестивалю.

  Після обіду ми отримали запрошення відвідати партнерську школу в с.Щавін, зустрітися з учнями та вчителями. Спочатку ми оглянули шкільну будівлю, чудовий спортивний зал, історичний куточок, класи, пізніше посмакували солодощами і розмовляли про відмінності освітньої системи, навчальні предмети, методики навчання. Наприклад, польські учні вивчають літературу інших країн на уроках польської мови, а українські мають окремий навчальний предмет – літературу, а уроки української стосуються безпосередньо вивчення мови. Всі також мають надію на розвиток співпраці між школами в Щавіні і в Колках.

  Ввечері відбулася велика репетиція фестивалю – вперше в приміщенні ліцею ім.С.Сташица, саме там, де відбудеться через два дні наш фестиваль. Це було дуже важливо, бо нарешті ми побачили зал, могли розпланувати усі виходи, переходи, передбачити розміщення виставок і музичної апаратури, а також інші технічні справи. Зовсім інакше все «програвалося» у великому приміщенні. В якусь мить нас знову охопила паніка, чи зможемо осягнути все? – але все ж «Хто, як не ми?».

18.10.2018 r.

  Сьогодні до обіду ми провели час в історичній частині Зґежа – пам’ятці ХІХ століття – вулиці ткачів. Спершу відвідали музей міста, де в експозиції оглянули інтер’єри будинків містян, а також виставку «Історія міста Зґежа». Це стало доповненням до побаченого раніше у музеї Плоцька та скансені в Малжицах – зараз маємо дещо повніше уявлення про умови життя людей ХІХ століття у місті та в селі. Ми прогулялися колоритними відреставрованими вуличками із дерев’яними будинками,  де колись мешкали ткачі. Також скористалися з гостинності  - використали залу «Фолкера» для проведення чергової репетиції нашого фестивалю. Тут нас знайшли преставники Польсько-Української Ради обмінів молоді, які прибули до нас з метою моніторингу. Наші побоювання щодо запланованої раніше «перевірки» були даремними – це була приємна, невимушена зустріч. 

  Після обіду ми працювали в групах, здійснюючи останні приготування фестивальних «гаджетів» - прикріплювали етикетки з логотипом нашого проекту та плакатом фестивалю до сувенірів, яких зібралася немала кількість, готували підписи до фотографій на виставку наших результатів праці, планували розміщення виставкових столів та їх оздоблення.

  Після ранньої вечері – спільна розрядка перед завтрашнім заходом. Ми поїхали до Лодзі, щоб побачити нічне місто. Прогулянку розпочали від «Мануфактури», а закінчили на вулиці Пьотрковській. Польські учасники, щоправда, бачать це чи не щодня, але відвідування відомих цікавих місць та погляд на все очима українських партнерів було приємним спільним заняттям. Ми звертали увагу на дрібнички і часто виявлялося, що раніше не помічали таких аспектів…

19.10.2018 r.

  Із  самого ранку – напруга і переполох в групі: чи встигнемо приготувати, чи прийдуть гості, чи все вийде так, як ми хотіли б? У нас було 3 години на технічну підготовку фестивалю у спортивному залі ліцею «Стащица».

  13.00 – час пробив… На щастя, ми встигли, а гості прибули не лише з партнерського ліцею,  а також зі школи №6 та з «Електроніка», що в Лодзі. Нас удостоїли своєю пристуністю також: мер міста Згеж та заступник голови (почесні патрони проекту), а також пані директор ліцею ім.С.Сташица та школи №6. Нам вдалося «розкрутити» спільну забаву. Спочатку відчували опір – гості більше дивилися, ніж брали участь, але кожної наступної миті наша «позитивна аура» передавалася іншим, отже завершили фестиваль уже разом. Всім дуже подобалися наші «фірмові» футболки, пофарбовані в Сочевці – не могли повірити, що це наших рук справа! Закінчили ми частуванням – польський стіл був «ситним», а український – «десертним», всім було дуже смачно. Вдалося!!! Після закінчення ми почали прибирання залу, ще довгий час танцювали під польську та українську музику. Було супер, але наш настрій щоразу смутніший – наближається пора розставання.

  Підвечір зустрілися на урочистій вечері – спочатку була трохи офіційна частина, потім трохи розважальна, ми потанцювали, але згадка про близьку розлуку засмучувала нас. Дівчата поплакали в обіймах одна одної – не хочемо прощатися… Віртуальні контакти не замінять безпосередніх зустрічей – однак всі мають завдання: обдумати та надіслати ідеї для наступного проекту. Надія дещо притлумила смуток, тож врешті вдалося трохи порозважатися на прощання.

 

20.10.2018 r.

  Після сніданку всі зійшлися з настроєм таким, що краще не говорити. Заповнили підсумкові анкети і намагалися узгодити поділ завдань для опрацювання звіту. Все нам валилося з рук… Навіть вручення сувенірів і дипломів не допомогло – врешті навіть було гірше, бо завершення проекту вже очевидне. На жаль, вся радість, яка супроводжувала нас впродовж трьох місяців повністю вивітрилася. Не було жодної розради, навіть погода, яка до цього була, наче мрія, пристосувалася до наших настроїв – було холодно та дощило.  Ми мали жахливий вигляд – мокрі від сліз та дощу. Надійшов невідворотній кінець нашої зустрічі, але сподіваємося, що прагнення до наступних зустрічей мобілізує нас до «відкриття розуму» і надсилання ідей та вправ до нового проекту. Це для нас найважливіша мета!

bottom of page